Пляшка

сьодні почула пєснь пєснєй пісеньку у виконання не знаю кого. і було там шось типу "джинси старі наділа, джинси... волосся розпустила..." так от, моя дупа в моїх-таки старих порозтягуваних джинсах - ето нєчто. сама бачила.
да, ще мене взбудоражила пісенька про "мальчега-кросавчега"... купа емоцій. у мене. де зберігати тую купу? тре найти мальчика і запхать до нього в сейф.

вона колись мені демонструвала мені свої довжелезні розмальовані нігті. в дешевому салончику на оболоні їй приклеїли шматки сілікону чи як там воно називається. і вона ходила, тицяючи своїми пальцями куди тре було й не тре. і так вивертаючи їх, щоб усі ж ото побачили тую красоту нєзємную... і от я відростила такі нігті. свої, не салонні, а справжні, без гелю, і теж розмалювала. щоб довести собі, що я теж можу ходити з пазурями. що я теж умію.

вона весь час ходила на підборах. мені вже аж інтересно стало: коли вже в неї стомляться ноги настільки, що вона скине ті свої понтові туфлі й взує кеди, ямк нормальна людина? вона почала їздити винятково на таксі через ті туфлі. вона шукала собі мужиків з машинами, і вони,  мужики, возили її додому після роботи. про подорож в офіс я мовчу, бо це й моїм шнуркам ясно... я накупила собі чудесних, гарних туфлів на підборах. сінді кроуфорд, та американська красотга, і та би позаздрила моїм ногам у тих туфлях.  а лише доводила собі й усьому світові: я так можу.

вона не носила штанів. я теж купила спідниць. коротких. вона пила мартіні. я теж навчилася, хоча гидота неймовірна. я завела собі мужика, і він возив мене, куди я схочу...
але якось я не витримала. я заволала. я завила. мені стало самотньо й холодно (ба, короткі спідниці зробили свою чорну справу!) обрізала нігті, вдягла кеди й джинси...
як добре, що є люди, яким не треба нічого доводити...

Нє, це не танк "катюша", це моя подруга, па самєстітєльству жж-френд marble_flower. їй сьогодні виповнюється не скажу кіко:) але вітаю. гарно посвяткувати тобі з моєю таки участю. файних подарунків. достойних мужчин. гарного шефа. нового фільма ренати. троянд. мартіні. парижу...
вопшем... хеппі бьоздей, друх:)

заглох телефон. я його втопила в унітазі. своє мобло я люблю, тобто любила, але фатальна випадковість обрубала наші з ним стосунки. шо поробиш??? до наступної зарплати не бачить мені цього блага цивілізації. сімка хоч жива - і то добре. буду пхать її у васьчин тіліхвон. йому шо? а мені актівну жизнь треба вести. а ще краще - забрати у васьки його соні-ерік і теж угрохать. але так драматично вбить, з катастрофою... лайна хай не купує. нокіа рулить!!!

мовчить аська. я її вимкнула сама, бо мене гм... не впирають чуваки, котрі там зараз сидять. а чурки безперестанку штормлять мій номер і, називаючи мене наташою, пропонують руку, сєрце і почки. скоти. шо їм там не сидиться в їхній грьобаній туреччині??? жували би собі люля-кебаб, шаурму і не пхалися б. шо вони "роксолани" не дивилися шолі???

мовчать сусіди. бояться, щоб я їх знов не затопила. будуть знати, як включати ту ацкую машину, коли я сплю.

а ще замовкне зараз жж. багато тут мотлоху назбиралося, і я щаз повидаляю його. набридло. рукописи, мож, і не горять, а от жж-письмена оч даже харашо стираються. пака, старий жж, превед, новий. так розпочинається нове жжиття. піду за це вип"ю. тут вот до мене скоро гості мають прилізти. потім усіх прожену і завалюся спати. всьо.